15 травня 2026 року Рада Європи фіналізувала Розширену часткову угоду про створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії Російської Федерації (РФ) проти України. Про намір приєднатися до угоди заявили 36 країн та Європейський Союз.
Це важливий крок у процесі притягнення до відповідальності за війну РФ проти України. Водночас міжнародне право розрізняє кілька категорій найтяжчих злочинів: злочин агресії, воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид.
Ми підготували відповіді на ключові запитання про те, навіщо потрібен спеціальний трибунал, кого він може стосуватися, чим відрізняється від Міжнародного кримінального суду (МКС) та яке значення має для України та міжнародного порядку.
1. Що таке злочин агресії і чому він є окремим міжнародним злочином?
Організація Об’єднаних Націй (ООН) визначає агресію, як процес планування, підготовки, ініціювання та/або вчинення акту збройної агресії, процес, який є порушенням Статуту ООН, суверенітету, територіальної цілісності та політичної незалежності країни.
У випадку нинішньої війни йдеться про збройну агресію РФ проти України та посягання на міжнародний мир і безпеку.
Злочин агресії виокремлюють як один із найтяжчих міжнародних злочинів саме через саму ідею застосування сили проти миру, безпеки та міжнародного права.
2. Що ускладнює доведення злочину агресії?
Недостатньо лише встановити сам факт збройного нападу. Необхідно довести, що конкретна особа ефективно контролювала або спрямовувала державні рішення, а також ухвалила чи реалізувала рішення про агресію. Крім того, напад має становити явне порушення Статуту ООН.
Це означає, що слідство повинно відтворити процес прийняття рішень на найвищому рівні, де прямих письмових наказів зазвичай не існує.
3. Що таке Спеціальний трибунал щодо злочину агресії проти України?
Це спеціальний міжнародний судовий механізм, створений для розгляду злочину агресії РФ проти України та притягнення до відповідальності вищого військово-політичного керівництва, причетного до ухвалення рішень про початок і ведення агресії. Саме тому злочин агресії називають «злочином керівництва» (leadership crime).
Його завдання полягає в тому, щоб встановити факти, розглянути докази, визначити індивідуальну відповідальність конкретних посадовців, а також усунути юрисдикційну прогалину, через яку МКС не може розглядати злочин агресії.
Трибунал буде створено в межах Ради Європи у співпраці з Україною та фінансуватиметься групою держав, які підтримують цю ініціативу. До цієї групи можуть входити не лише держави-члени Ради Європи.
4. Чому для розгляду злочину агресії потрібен Спеціальний трибунал?
Окремий трибунал потрібен через юридичні обмеження, які не дозволяють МКС повноцінно розглядати саме злочин агресії РФ проти України.
Тому міжнародна спільнота знайшла спеціальний механізм, який дозволить закрити цю прогалину й забезпечити відповідальність за саме рішення розпочати війну.
5. Кого може стосуватися відповідальність у межах трибуналу та чому важлива індивідуальна відповідальність?
Спеціальний трибунал зосередиться на індивідуальній кримінальній відповідальності, на відміну від інших міжнародних судових і квазісудових інституцій, та передбачатиме не репарації, а кримінальне покарання, зокрема позбавлення волі.
Відповідальними за злочин агресії будуть особи з числа вищого військово-політичного керівництва РФ, які ухвалювали рішення про планування та початок збройної агресії РФ проти України, наприклад глава держави чи уряду, міністр оборони, міністр закордонних справ тощо.
Водночас є питання, які можуть ускладнити винесення вироків таким особам, зокрема наявність чинних посадових імунітетів, що стосується винятково глави держави та уряду, а також міністра закордонних справ, і загальна проблема забезпечення фізичної присутності підозрюваного або обвинуваченого в суді.
Для таких ситуацій Статут Трибуналу передбачає можливість здійснення правосуддя після того, як відповідні посадовці залишать посади або втратять імунітет в інший спосіб. Також передбачена можливість розслідування та судового розгляду in absentia, тобто за фізичної відсутності обвинуваченого.
Індивідуальна відповідальність важлива тому, що дає змогу говорити не лише про провину держави, а й про відповідальність конкретних людей, які ухвалювали або реалізовували рішення щодо агресії. Це унеможливлює «колективне розчинення» вини та забезпечує реальні особисті наслідки для тих, хто ухвалював рішення про агресію.
6. Як Спеціальний трибунал пов’язаний з МКС?
МКС залишається головною інституцією у системі міжнародного правосуддя, тоді як Спеціальний трибунал має доповнювати роботу МКС, а не замінювати її.
Передбачається, що після створення Спеціального трибуналу між ним і МКС буде укладено угоду про взаємне співробітництво. Такий механізм має забезпечити узгодженість дій, ефективний обмін інформацією та уникнення дублювання проваджень.
У разі затримання відповідної особи за запитом МКС провадження в МКС матиме пріоритет над розглядом справи у Спеціальному трибуналі. Це підкреслює провідну роль МКС і визначає місце Трибуналу як додаткового інструменту міжнародної відповідальності.
7. Чим відрізняється злочин агресії від інших міжнародних злочинів?
- Злочин агресії та воєнні злочини
Злочин агресії стосується рішення розпочати війну – це злочин вищого керівництва держави, яке віддало наказ про напад. Воєнні злочини стосуються того, як ця війна ведеться: вбивства цивільних, тортури, бомбардування лікарень, катування полонених тощо. Їх може вчинити будь-який учасник конфлікту – від солдата до генерала.
- Злочин агресії та злочини проти людяності
Злочини проти людяності – це систематичний або масштабний напад на цивільне населення: вбивства, переслідування, депортації, зникнення людей. Вони можуть відбуватись і в мирний час, і під час війни, і їх може вчинити широке коло виконавців. Злочин агресії натомість є міждержавним актом – він стосується самого факту збройного нападу однієї держави на іншу, а не того, що відбувається з цивільними.
- Злочин агресії та геноцид
Геноцид є найспецифічнішим з усіх міжнародних злочинів. Його недостатньо довести лише через факт масових убивств. Необхідно встановити спеціальний умисел, тобто намір знищити повністю або частково певну групу саме через те, ким є її члени, за національною, етнічною, расовою або релігійною ознакою.
Злочин агресії такого умислу не вимагає. Для його кваліфікації достатньо самого факту незаконного збройного нападу держави.
Справи, що стосуються планування та вчинення геноциду можуть розглядати МКС, а також національні суди, якщо для цього є юрисдикція та достатні докази.
Водночас для ефективного розслідування та переслідування цього злочину саме в Україні необхідно змінити національне законодавство. Більше читайте тут.
8. Чи розглядатиме Спеціальний трибунал питання геноциду?
Ні. Спеціальний трибунал матиме чітко визначену юрисдикцію, яка охоплюватиме лише злочин агресії, і не розглядатиме інші міжнародні злочини.
9. Чи можуть злочини РФ проти культури бути доказами у справах про агресію або геноцид?
Якщо коротко: у справі про агресію — радше ні. У справі про геноцид — так, але з важливими юридичними застереженнями.
Злочин агресії стосується насамперед рішення розпочати війну. Йдеться про дії вищого політичного та військового керівництва держави, яке планує, готує, ініціює або здійснює акт агресії. Саме тому злочини проти культури — русифікація, заборона української мови, знищення культурної спадщини чи нав’язування окупаційної ідентичності — не є ключовими для доведення самого факту агресії.
У такому провадженні трибунал передусім аналізуватиме рішення керівництва РФ щодо початку та ведення агресивної війни, а не культурну політику на окупованих територіях.
Натомість у справі про геноцид ситуація є іншою. Найскладніше у доведенні цього злочину — встановити спеціальний умисел: намір знищити захищену групу як таку, повністю або частково. Саме в цьому контексті злочини проти культури можуть мати важливе доказове значення.
Зокрема, йдеться про практики, спрямовані на руйнування ідентичності спільноти: примусову русифікацію, заборону мови, переслідування носіїв культури, знищення пам’яток, освітніх і релігійних інституцій. Окреме значення має примусова передача дітей з однієї групи до іншої — елемент, який у міжнародному праві прямо пов’язаний із геноцидом і водночас перегукується з первинною концепцією «культурного геноциду», сформульованою Рафаелем Лемкіним.
Самі по собі злочини проти культури не завжди достатні для доведення геноциду. Однак у сукупності з іншими доказами вони можуть свідчити про намір знищити групу не лише фізично, а й як окрему спільноту — з її мовою, пам’яттю, історією та ідентичністю. Саме на цьому свого часу наголошував Рафаель Лемкін — юрист, який запровадив термін «геноцид».
Міжнародна практика вже знає приклади використання таких доказів. До них зверталися, зокрема, у процесах Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії, Міжнародного трибуналу щодо Руанди, а також у роботі Комісії з правди та примирення в Канаді.
10. Чому трибунал і розслідування геноциду важливі для України та міжнародного порядку?
Вони мають показати, що агресивна війна та найтяжчі міжнародні злочини не можуть залишатися безкарними. Порушення міжнародного права повинні мати юридичні наслідки для тих, хто ухвалює рішення, організовує або вчиняє такі злочини.
Для України це важливо не лише як питання покарання винних, а й як спосіб встановлення правди, захисту постраждалих і запобігання повторенню таких злочинів у майбутньому.
***
Слухайте інтерв’ю голови правління Товариства Рафаеля Лемкіна Громадському радіо, щоб дізнатися більше.