Як Росія використовує музеї на окупованих територіях для переписування пам’яті та ідентичності

Ключове завдання музею полягає у збиранні, зберіганні та представленні мистецьких, історичних і наукових цінностей. Це простір для пізнання, осмислення та суспільного діалогу.

На тимчасово окупованих українських територіях Росія використовує музейні інституції з протилежною метою. Вони стають інструментом контролю над пам’яттю та формуванням уявлень про минуле.

Про це пише Дарина Підгорна, правова експертка Товариства Рафаеля Лемкіна, у колонці для ZN.UA.

Виставки, лекції, так звані «уроки мужності» та інші музейні практики стають частиною ширшої окупаційної політики. Через них Росія намагається змінити уявлення мешканців окупованих територій про історію, Україну та власну ідентичність. Особлива увага спрямована на дітей і молодь.

«Кінцева мета всієї політики полягає в тому, щоб переформатувати українську ідентичність так, аби цілі покоління сприймали Росію як батьківщину, а Україну як ворога. Там, де це не вдається, спрацьовує план мінімум: посіяти сумнів, що окуповані території взагалі колись були українськими», зазначає Дарина Підгорна.

За її словами, протидія такій політиці потребує кількох паралельних кроків. Серед них правова оцінка знищення культури та насильницької асиміляції, зокрема в контексті злочину геноциду, системне документування використання культурних інституцій в окупаційній політиці, міжнародне визнання нищення, привласнення та переозначення української спадщини частиною російської стратегії, а також послідовна робота з історичною та культурною освітою.

У цьому контексті музей стає простором боротьби за пам’ять та ідентичність. Те, які події в ньому показують, які замовчують і що називають «історією», безпосередньо впливає на те, як люди сприймають минуле, Україну та самих себе.